Сергій СВИРИДЕНКО – відомий на Донеччині фермер. Кілька років тому ветеран АТО заснував у Іванопіллі Костянтинівської громади ферму «Козацьке подвір’я», де виготовляв крафтові сири та м’ясні делікатеси. Отримав кілька грантів, вкладав власні гроші, постійно розвивав виробництво, брав участь у національних ярмарках. Його називали «донецьким куркулем», а продукцію Сергія замовляли з усіх куточків України. 
Російське вторгнення змінило все. До липня Сергій лишався вдома, в Іванопіллі. Хоча продажі впали, а багато клієнтів виїхало, він продовжував працювати на фермі та допомагати ЗСУ.
Та коли через обстріли почалися перебої з електрикою, фермер вирішив, що мусить виїжджати. Адже він навіть води не зможе дати своїм козам, бо зі свердловини її треба підняти насосом, а без електрики це неможливо. У пошуках ферми, яка могла б прихистити його тварин, Сергій поїхав Україною, сподіваючись на підтримку колег. І всесвіт таки відгукнувся.
– Фермер із Волині побачив пост у соцмережах і написав, що готовий прийняти мене з моїми козами. У мене не було інших варіантів, тож я погодився на його пропозицію.
Завданням номер два було організувати релокацію кіз – з їхнього молока Сергій виготовляє свої авторські сири. Фермер орендував велику машину, завантажив усі 150 кіз та цапів нубійської породи і вирушив із Донеччини на Волинь…
Наразі до появи нових сирів ще далеко. У селі Дідичі Олицької громади кози проходять адаптацію – звикають до трави з новим смаком (фермери знають, що одна й та сама трава у різних регіонах України відрізняється, і це впливає на травлення тварин). Зараз кози пасуться неподалік ферми, але це – до першого снігу. Потім потрібно утримувати їх у приміщенні, а для того – закупити корма, адже за зиму кози Свириденка тільки сіна потребують 30 тонн. Сергій разом зі своїм новим партнером Іваном наразі ремонтує ферму, де зимуватимуть кози, а також збирає гроші на сіно та буряки (до слова, підтримати фермера можна тут).
Крім кіз, Сергій забрав із дому трактор із причепом, сироварню, холодильник для м’ясних виробів. І вже орендував у сусідньому селі Горянівці ковбасний цех, де виготовлятиме сосиски та м’ясні смаколики. Цими днями замаринував першу партію сиров’яленого м’яса, готується також до виробництва кисло-молочної продукції. В окремому приміщенні за спеціальними умовами – постійна температура та вологість – зберігаються сири, що фермер вивіз з Донеччини. Вони різної витримки, найстаршим – до двох років.
– Я не падаю духом і готовий працювати, хоча багато чого залишилося вдома, і це потрібно відновлювати тут, на новому місці. Зараз маю підтримку – нещодавно виграв грант від Данської ради у справах біженців, тож отримаю нове сучасне обладнання: вакууматор, холодильник, сироварню.
Для допомоги по господарству Свириденко запросив на роботу переселенку з Костянтинівки, яка живе у тому ж селі. І наразі активно долучається до життя своєї нової громади. Нещодавно Сергія запросили приготувати плов на багатті – цікаво, як місцеві дізналися, що коли він їздив на ярмарки та фестивалі крафтових виробників, за його пловом вишикувалися черги?
Зазвичай крафтове виробництво потребує повної уваги власника, його участі у налагодженні всіх процесів та ланцюжків поставок. Сергій хоче стати успішним на новому місці, тож вкладається з усіх сил. І подумки вже диверсифікує свій майбутній бізнес, аби його зусилля і на сході країни, і на заході не пропали дарма.
– Мрію, що повернуся на рідну Донеччину, але до того часу у мене буде новий цех на Волині. А вдома на своїй землі я розвиватиму зелений туризм і зустрічатиму гостей. Це все обов’язково буде, після нашої Перемоги.
Наталка СТЕПОВА/Громада