Спортсмен з Кремінної проїхав пів Європи, аби продовжити тренуватися і потрапити до Паралімпійських ігор.
Його шлях із захопленої росіянами Кремінної на Волинь був непростий. Довелося кілька місяців жити в окупації, ховатися від обстрілів у підвалі, а залишивши напівзруйнований будинок – долати кілька кордонів. Проте випробування не зупинили багаторазового чемпіона України з легкої атлетики серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату Кирила Іванова. Наразі він наполегливо тренується у складі збірної Волинської області, освоює нові види спорту та пише наукову роботу про фізичне виховання дітей з особливими потребами.
З Кирилом зустрілися на стадіоні «Авангард» у Луцьку, де у середині червня проходив чемпіонат України з легкої атлетики серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату, порушеннями зору, розумового та фізичного розвитку. На цьому чемпіонаті юнак посів перші місця у забігах на 100 та 400 метрів, принагідно виконавши норматив кандидата у майстри спорту. Третє місце він отримав за стрибки у довжину.
ВИПРОБУВАННЯ СИЛ
– Стрибати у довжину я поглиблено не тренувався, просто вирішив випробувати свої сили, – каже Кирило.
Займатися легкою атлетикою і бігати на короткі дистанції він почав 2015 року під час навчання у Рубіжанському реабілітаційному центрі «Кришталик». Тоді вчитель фізкультури запропонував юнакові спробувати себе у великому спорті. Через рік Кирило виборов одразу три золоті медалі у Спартакіаді «Повір у себе» серед підлітків з інвалідністю, який проходив у Миколаєві. А далі неодноразово ставав учасником чемпіонатів та кубків України серед спортсменів з інвалідністю, які двічі на рік проводилися у Сумах, Бахмуті або Кропивницькому.
У Кремінній хлопець тренувався у Римми Старостіної – заслуженої тренерки з легкої атлетики, єдиної в Україні жінки, яка тренувала спортсменів з інвалідністю І групи. На жаль, Римма Старостіна померла минулого року незадовго до окупації.
ТРЕНУВАННЯ ПІД ОБСТРІЛАМИ ТА ЗРУЙНОВАНИЙ «ОЛІМП»
Напередодні вторгнення, вночі 24 лютого Кирило саме повернувся із зимового чемпіонату України, який проходив у Сумах.
– Додому потрапив десь о 3-тій годині, а вже о 7-мій мене розбудили і повідомили, що почалася війна і треба збирати валізи, бо, можливо, прийдеться виїздити, – згадує юнак.
Але виїхати з Кремінної вдалося лише через кілька місяців. Спочатку здавалося, що скоро все скінчиться, проте вже у квітні місто окупували росіяни. Щоб вирватися з окупації до вільної України,треба було ще зібрати грошей.
– Від обстрілів ховався під пічкою у будинку або у підвалі. Коли у сусідній будинок стався «приліт», як раз встиг зайти додому, дивом вцілів, бо якби повернувся на кілька хвилин пізніше, то невідомо, як би склалося. У нашому будинку, де напередодні вторгнення ми зробили ремонт, тоді повилітали вікна та впала підвісна стеля. А згодом «прилетіло» і до нас. Вибухом вирвало газовий лічильник, зруйнувало майже пів будинку, але, на щастя, всі залишилися живі. Не знаю, чи зосталося наразі щось від нашої домівки…
До повномасштабного вторгнення Кирило тренувався на стадіоні «Олімп», який реконструювали у 2021 році. Але під загрозою обстрілів займатися там стало небезпечно, тож під час відносного затишшя юнак просто бігав неподалік від будинку.
– Стадіон був модернізований та добре обладнаний. Там була спеціальна бігова доріжка з тирсовим покриттям, яке дозволяє чергувати біг по твердій та м’якій поверхні, а це тренує стопу бігуна. Крім того, були сектори для метання, критий басейн і тренажерна зала. Незадовго до вторгнення почали будувати критий легкоатлетичний манеж. Знаю, що у стадіон було два влучання. На фото бачив, що пошкоджені басейн, будинки поруч зі стадіоном, а крита тренажерна зала згоріла вщент.
ДОВГА ДОРОГА НА ВОЛИНЬ
На початку літа минулого року родина Кирила, зібравши кошти, вирушила до Волині – через росію, потім Литву, Латвію, Польщу. Зрештою Кирило разом із мамою, братом та бабусею опинилися неподалік від Луцька.
Волинську область юнак обрав невипадково. З тоді ще тренером, а нині директором Волинської обласної дитячо-юнацької школи для спортсменів з інвалідністю Андрієм Рожком він познайомився на одному з чемпіонатів України.
– З кінця лютого минулого року я звертався у соцмережах до тренерів України, аби взяли тренувати та допомогли влаштуватися на новому місці. Відгукнувся Андрій Леонідович, за що я йому вдячний.
Зараз Кирило живе у гуртожитку у селі за 10 кілометрів від Луцька і тренується у складі обласної збірної. Його бабуся живе неподалік, а мама з братом виїхали до Польщі. Юнак вже брав участь у чемпіонаті Волинської області з легкої атлетики серед спортсменів з інвалідністю «Разом до перемоги», змагався у звичайних чемпіонатах заради підтримки форми – бо минулого року заходів для паралімпійців проводилося мало.
– Майже щодня тренуюся на луцькому стадіоні «Авангард». Шкода, що до лісу тут далекувато. У Кремінній ліс був поруч зі стадіоном, то можна було бігати і лісовими стежками зі спусками та підйомами, і рівними стадіонними доріжками. Такі зміни місця забігу дозволяють ефективно тренуватися та досягати більших результатів.
СПОРТ НАУЦІ НЕ ЗАВАЖАЄ
Бігом життя Кирила не обмежується. Він обрав спеціальність вчителя фізкультури і продовжує навчання у навчально-науковому інституті фізичного виховання і спорту Луганського національного університету імені Шевченка. Хлопець дистанційно вчиться на четвертому курсі, захоплюється наукою, бере участь у олімпіадах з теорії методики фізичного виховання. Його наукові роботи присвячені проблемі залучення особливих хлопців та дівчат до занять фізкультурою у школах.
Кирило міг залишитись в будь-якій європейській країні. Але він подолав кілька кордонів для того, аби повернутися в Україну. Його мрія наразі – потрапити до національної збірної і взяти участь у наступних Паралімпійських іграх.
Ірина ДІМІТРОВА