За офіційною статистикою, з початку повномасштабного вторгнення в Україні знищено 22 музеї та галереї, пошкоджено – 41. Більшість з них припадає на Донецьку та Харківську області. Про те, в якому стані зараз перебувають будівлі музеїв, про знищені та збережені експонати, про зруйновані війною плани нам розповідають керівники закладів, розташованих в окупованому Маріуполі, а також у Мар’їнській, Вугледарській та Великоновосілківській громадах.
У МАРІУПОЛІ РОСІЯНИ ЗРУЙНУВАЛИ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ, ЯКИЙ ПЕРЕЖИВ НАЦИСТІВ
Окупанти знищили майже 90% експонатів одного з найстаріших музеїв Донеччини. Як каже тимчасово виконуючий обов’язки директора Маріупольського краєзнавчого музею Олександр Горе, до лютого 2022 року там зберігалося близько 60 тисяч експонатів. Серед них були і унікальні: кашпуль – кухоль з кокосового горіху з іранським різьбленням для збирання пожертв, Євангеліє XVIII століття, макет пароплаву, збудованого перед Першою світовою війною.
– Відомо, що частину експонатів із Музею народного побуту вивезли до окупованого Донецька. Понад 2 000 художніх творів живопису та графіки згоріли під час пожежі, яка виникла через обстріли. Знищені археологічні пам’ятки з Маріупольського неолітичного могильника, Амвросіївської стоянки, – каже Олександр Горе.
Наразі приміщення музею зруйноване.
За часів Другої світової війни більшість експонатів тут збереглися – нацистам не вдалося зробити те, що зробили росіяни.
– Під час відступу 1943 року нацисти спалили більшу частину будівель у центрі міста, але музей вцілів. Можливо, вони побоялися підпалити приміщення, бо поруч знаходився шпиталь і там до останнього дня окупації лікувалися німецькі солдати, – розповів керівник.
БІЛЯ САДИБИ ВИДАТНОГО ОСВІТЯНИНА БІЛЬШЕ РОКУ ТОЧАТЬСЯ ЗАПЕКЛІ БОЇ
Село Нескучне неподалік Великої Новосілки, де знаходиться меморіальний музей-садиба Володимира Немировича-Данченка та Миколи Корфа, опинилося під обстрілами з 18 квітня минулого року. Певні території села кілька разів переходили до росіян, потім їх відбивали наші військові. З соцмереж відомо, що наразі у селі, яке окупанти називають «привидом», залишаються лише троє жителів. В якому стані садиба, яку в позаминулому столітті називали «найкультурнішою в імперії», – достеменно невідомо.
Музей унікальний тим, що головним його експонатом є власне садиба – колишнє помістя основоположника системи народної освіти барона Миколи Корфа. Педагог народився у Харкові, походив із знатної родини і мав можливість жити у великих містах імперії. Але 22-річний Корф, отримавши у спадок помістя, оселився у Нескучному, де 1852 року будує дім та облаштовує парк. Саме тут він розробляє та починає популяризувати новий тип трьохрічної земської школи, де діти отримували б прикладні знання, що стануть у нагоді у подальшому житті. Школи за системою Корфа були створені не лише у сусідній Времівці, Майорську, а й по всій тодішній Катеринославській губернії.
У радянські часи ім’я Корфа забули. Лише 1992 року зусиллями місцевого краєзнавця Олександра Бугайова, який старанно збирав експонати по всій країні та за її межами, у Нескучному відкрили музей, доєднавши до назви ім’я наступного власника садиби – кінематографіста Немировича-Данченка.
На початку 2022 року у приміщенні колишньої земської школи музейники створили інтерактивну експозицію, яку із задоволенням відвідували і школярі, і дорослі.
– Ми вибрали кілька статей із підручника Корфа, роздрукували їх і встановили у вигляді книжних сторінок, а поруч поставили сучасну техніку. Наприклад, біля розповіді про прес Гутенберга розташували 3D принтер та 3D ручки, біля історії про хвороби – мікроскопи, статтю про транспорт ілюстрували моделі паровозів та пароплавів. Відвідувачі наочно бачили, що знання, отримані з підручників, можна і потрібно застосовувати на практиці, і це та ниточка, яка пов’язує минуле та сучасність, – згадує завідувачка музею Марина Глушко.
Весною 2022 року мала розпочатися велика реставрація – співробітники музею подали до Українського культурного фонду проєкт реекспозиції шістьох діючих залів та створення двох нових експозицій.
Але ці плани перекреслила війна. Як пам’ять про музей, Марина Глушко зберігає відео, яке зняла у перший день повномасштабного вторгнення: садибу, парк, квітник, вже оманливу тишу та співи птахів. Востаннє завідувачка музею була у рідному селищі минулого літа. Про долю експонатів вона не розповідає. Каже тільки, що при підготовці до реставрації певна їх кількість була спакована та підготовлена до вивезення.
ЗНИЩЕНИЙ МУЗЕЙ МІСТА, ЯКОГО НЕМАЄ
Народний музей історії Мар’їнського району, відкритий 1981 року, напередодні вторгнення налічував 4 експозиційних зали і 12 постійних виставок. Багато що з 5 000 експонатів, у тому числі унікальних, приносили до музею самі люди. Наприклад, фото старої місцевої церкви, зруйнованої за радянських часів, копію ікони «Чорнобильський Спас», яку вважають чудотворною, дерев’яне корито, в якому вимішували тісто, іменний шифер з маєтку поміщика Карпова, весільну сукню, пошиту 1915 року.
– Багато було предметів народного побуту, зразків прикладного мистецтва, знарядь праці, які раніше використовували на селі – ціпи, якими вибивали зерно від стебла, жорна, ручні млини, клюшки, якими смикали сіно зі скирти, аби нагодувати худобу, – розповідає Марія Горбач, яка очолює музей останні роки.
Жорсткі обстріли музей пережив ще у 2014-2015 роках. Тоді уламками вибило вікна, пошкодило дах, проте експонати не постраждали. Знадобився час, аби відновити роботу музею та доповнити його експозицією «Район у вогні». Попри розташування на лінії фронту і близькість до окупованого Донецька музей продовжував працювати і приймати відвідувачів – більше двох тисяч людей на рік.
Після повномасштабного вторгнення перші «прильоти» прийшлися саме на Будинок культури, де розташовувався музей. Вивезти експонати під щільними обстрілами не вдалося. За словами Марії Горбач, всі вони наразі вважаються втраченими. Їх просто більше нема. Як нема і самої Мар’їнки.
АВІАБОМБОЮ ПО БЛАКИТНИМ ЯЛИНКАМ
Не вцілів і Народний музей історії села у Новомихайлівці. Розташоване неподалік від Вугледару село окупанти почали обстрілювати з березня 2022 року.
Візитівкою Новомихайлівського музею були дерев’яне крильце та двері, металеве оздоблення для яких робив місцевий коваль Петро Кашуба. Ці двері «під старину» завідувачка музею Катерина Шаповал свого часу відмовилася замінювати на пластикові.
Цікавим було і саме приміщення музею. Колись тут знаходилася земська школа, а у часи Другої світової війни працював шпиталь, який німці спалили, коли відступали. Наступного разу будівля зазнала наслідків ворожої агресії у жовтні 2014 року. Тоді завідувачка разом з сином та донькою забивали вікна, ремонтували пошкоджену стелю, фарбували, білили, відновлювали експонати.
Експозиції музею Новомихайлівки могли позаздрити навіть деякі обласні музеї. До лютого 2022 року на площі більше 600 квадратних метрів тут зберігалися понад 3 000 експонатів, які принесли селяни. Серед них – старовинна соха, дерев’яні вила, лопатка для виймання хліба з печі, ткацький станок, хомут, ярмо для запрягання коней. Були і зовсім незвичні експонати – дерев’яна бричка, на якій у минулому столітті місцеві жителі їздили на ярмарок, і блакитний ретро-автомобіль виробництва 1950-х років. В одному залі під склом зберігалися гроші: радянські рублі, відрізні купони, купоно-карбованці, гривні.
Навесні минулого року Катерина Шаповал щодня під обстрілами навідувалася до музею, але врятувати експонати їй не вдалося. Коли був зруйнований її будинок, завідувачка з родиною виїхала з села. Пожежу в музеї вона побачила кілька місяців тому на відео у соцмережах.
– Навпроти музею впала авіабомба, у приміщенні не залишилося жодного вікна, воно буквально світиться наскрізь. Зруйновані двері та крильце, не вціліла жодна блакитна ялинка, знищений квітник, який ми висадили перед музеєм, – каже пані Катерина.
З-ПІД ВУГЛЕДАРУ ВРЯТУВАЛИ РОБОТИ ВІДОМОГО ХУДОЖНИКА
З Музею історії села Костянтинівки Мар’їнської громади вдалося врятувати кілька картин відомого українського художника Івана Дзюбана. Він тут народився і свого часу передав музею села декілька картин, – розповіла завідувачка Валентина Сахно. Також із музею вдалося вивезти дві теки спогадів селян Костянтинівки про Голодомор 1932-1933 років, записаних пані Валентиною. У папках збереглися рецепти «страв», які готували селяни у голодні роки з сушеного товченого споришу, висівок, картопляного шкаралупиння, трави.
Загалом напередодні вторгнення у музеї було близько 2 000 експонатів: більш ніж 80 вишитих рушників та жіночий традиційний костюм XIX сторіччя, мідний самовар 1896 року, який дістався місцевому жителю від прадіда, старовинний макогін та дерев’яна бочка для збивання вершків, з яких готували масло, понад 100 глиняних глечиків, мисок, макітр, дерев’яні мисники, комоди, скрині, столики та люльки… У селі свого часу було багато столярів, тож їхні вироби з дерева прикрашали музей.
З весни минулого року окупанти постійно обстрілюють Костянтинівку, яка розташована неподалік Вугледару. Валентина Сахно змушена була виїхати з села і наразі їй відомо лише, що музей суттєво постраждав від бойових дій.
– У приміщенні немає даху, вікон, там була пожежа. Чи вціліли експонати, зараз невідомо. Сподіваюся, що деякі все ж збереглися, – припускає завідувачка.
Ірина ДІМІТРОВА