Ці жінки ніколи не були знайомі. Влада жила у Краматорську і гадки не мала, що колись доведеться тікати зі свого дому. Елла Ламах – українська правозахисниця, гендерна експертка, феміністка, голова правління Всеукраїнської громадської організації «Центр “Розвиток демократії”» захищала права дітей та жінок, співпрацюючи з гуманітарними організаціями та обласними адміністраціями. Назустріч одна одній вони вирушили різними дорогами 8 квітня 2022 року – день, коли відбувся ракетний обстріл залізничного вокзалу Краматорська.
Родина Влади опинилася на вокзалі, намагаючись евакуюватися до західних регіонів України. Незнайома активістка Елла тим часом вже готувала для Влади новий дім у селі Воютичі на Львівщині.
ВЛАДА
Після початку повномасштабного вторгнення місцеві мешканці вважали Краматорськ більш-менш безпечним містом. Тому над тимчасовим переселенням у родині Влади замислилися тільки на початку квітня.
Все життя вмістилося в декілька сумок. Перед тим, як зачинити двері будинку, перевірили, чи все найнеобхідніше взяли, чи перекрили воду та газ… А думки – лише про те, коли ж повернуться,? чи буде куди вертатися.? На вулиці – звичайний весняний ранок. Виють сирени, попереджаючи про можливу небезпеку. В очікуванні евакуаційного потягу до Львова чоловік тримає Владу за руку. Поруч Чарлі – вже доросла домашня улюблениця породи лабрадор – відчуває напругу та нервує разом із господарями.
Перші хвилини влучань російських ракет на перон вокзалу. Вибухи, крики, хаос. Чарлі побігла і загубилася. Повернулася лише через чотири дні, хоча шукали її всім містом. Вона була дуже налякана та деякий час відмовлялася від їжі. Через її стрес подальша евакуація видалася надскладною.
Проте пощастило ж. Внаслідок обстрілу вокзалу загинула 61 людина, ще 121 отримала поранення…
Пощастило і коли знайшлося житло у Воютичах. Власників навіть не збентежила велика собака. А сільська громада та волонтери подбали про те, аби люди, які втекли від війни, змогли якнайшвидше адаптуватися.
– Про поміч в облаштуванні житла для переселенців ми дізналися від жінки мого брата. Особливих умов для участі у проєкті не було, лише згода власника житла та наша активна позиція. Нам придбали сантехніку, бойлер, дещо з меблів, чайник та будівельні матеріали. А вже шпаклювали, фарбували та робили ремонт самотужки. Господарі будинку разом із нами провели каналізацію, ми рили зливну яму, підводили труби. Власник за свій кошт купляв кільця для зливу…
ЕЛЛА
– Коли трапилися перші ракетні удари по всій території України, якийсь час ми всі були розгублені, так. Все що здавалося важливим до 24 лютого, стало таким неактуальним. Як пройшов перший шок, ми відклали всі наші мирні проекти – час вимагав стати на воєнні рейки.
У Львівській, Чернівецькій, Кировоградській, Тернопільській та Волинській областях «Центр “Розвиток демократії”» розпочав опікуватися обладнанням прихистків та облаштуванням тимчасового житла. Допомогу надавали міжнародна гуманітарна організація CARE, посольство Канади в Україні, громадська організація «Разом» та родини друзів із США – Мері Джейн Маркус, Лорен Шмідт, Лізи Хофман та Уляни Трильовської.
Спочатку евакуйованих людей із різних областей приймали у школах, садочках, спортзалах. Елла Ламах ходила і дізнавалась, чи нормально їх розмістили, чи, може, є потреба щось придбати. Просили якійсь дрібниці – трусики, дві пари шкарпеток («Я буду прати»), гребінець, зубну щітку…
– Було зрозуміло, що мешкати разом тривалий час такій кількості людей, серед яких – жінки, чоловіки, діти, люди з особливими потребами – складно і морально, і емоційно. У громадах, здебільшого в сільській місцевості, власники пропонували для переселенців безоплатне житло, але часто потрібно було щось відремонтувати, щось придбати з меблів або техніки.
Так виник проєкт із облаштування житла для переселенців, який дозволив громадам краще реалізовувати свій ресурс солідарності. Зміст такий: між господарем та родиною переселенців укладається договір на проживання терміном на два роки. При чому ВПО не сплачують орендну плату, компенсують тільки комунальні послуги. А покращити умови проживання допомагають волонтери організації та – за бажанням – місцеві мешканці. Зазвичай ніхто з сусідів не залишався осторонь, люди приходили та чимось завжди допомагали новим членам своєї громади.
– Проєкт не шаблонний, бо поміч, яка надається, – адресна та індивідуальна. Десь ми купували бойлери, десь шпалери, десь проводили каналізацію, а десь потрібно було лише придбати побутову техніку. В нас не було стандартної суми на облаштування одного будинку, бо ми заходили до помешкання, дивилися, спілкувалися з господарем та родиною, яка буде мешкати, а тоді вже мали розуміння, що і як будемо робити, – розповідає пані Елла.
Її організація продовжує шукати гроші на облаштування житла для ВПО. Як тільки вдається зібрати потрібну суму, ще хтось з біженців отримує можливість зустріти зиму у новому затишному, бодай й тимчасовому домі.
Галина ПОМАЗАН/Громада