«Ми обов’язково повернемося до Маріуполя», – впевнено каже директор благодійного фонду «Карітас Маріуполь» отець Ростислав СПРИНЮК. За вісім місяців повномасштабної війни фонд двічі міняв локацію. Російське вторгнення 24 лютого змусило працівників «Карітасу» виїхати із Маріуполя. Спочатку прихистком стало Запоріжжя, тепер – Черкаси, де разом із однодумцями та друзями з маріупольського вільного простору «Халабуда» фонд облаштувався наприкінці жовтня.
– Отче, другий переїзд великого колективу, мабуть, не планувався заздалегідь? Ви ж, напевне, звикли до Запоріжжя, а Запоріжжя – до вас.
– Так, переїзд був вимушеним, пов’язаним із активізацією обстрілів Запоріжжя. Ми вже пережили обстріли у Маріуполі, маємо втрати серед працівників, тому після 10 жовтня вирішили убезпечити персонал. Поки що до Черкас переїхали керівники проєктів та бухгалтерія. Деякі працівники ще залишаються у Запоріжжі, завершуючи проєкти з облаштування дев’яти шелтерів для переселенців, які продовжать працювати вже під опікою «Карітас Запоріжжя».
У Черкасах також багато переселенців, «Карітасу» тут немає, тож будемо надавати допомогу у цьому регіоні. Самі знайшли собі житло, за допомоги «Карітас Україна» винайняли офіс, і вже наприкінці жовтня розпочали роботу на новому місці.
– Ви зараз працюєте у тому ж складі, що й у Маріуполі? Бо можливість евакуюватися до Запоріжжя, наскільки мені відомо, була запропонована всім працівникам «Карітасу» одразу ж після початку вторгнення.
– Рішення організовано виїхати машинами «Карітас Маріуполь» сприйняли не всі. Можна сказати, 50/50. У Маріуполі залишилося багато працівників, дехто не міг їхати з об’єктивних причин, дехто не розумів до кінця, що відбувається, і сподівався, що все швидко минеться, а дехто, як з’ясувалося згодом, був відвертим колаборантом… Причини в кожного були різними. І наслідки прийнятих рішень різні, бо ніхто не очікував такої нелюдської жорстокості з боку окупантів.
Рішення щодо переїзду нашого «Карітасу» до Запоріжжя було прийняте ще 24 лютого, бо це місто було найближчою логістичною точкою. Багато людей із Маріуполя, Бердянська та прилеглих населених пунктів їхали саме до Запоріжжя, і саме там потребували підтримки. Більше того, у Запоріжжі можна було розміститися самим і розмістити логістичну точку – нас прийняли у місцевій Парафії Матері Божої Неустанної Помочі.
25 лютого до Запоріжжя переїхав основний кістяк фонду, люди, які знали, як працювати у складних умовах, і бухгалтерія. У другій половині березня, коли нарешті з’явився зв’язок і Маріуполь відкрили на виїзд, з облоги змогла вирватися ще частина наших працівників.
Ми тоді сподівалися, що будемо доставляти до Маріуполя гуманітарні вантажі. Коли ж з’ясувалося, що це неможливо, сконцентрувалися на співпраці з «Карітас Запоріжжя».
– Що відомо про долю тих, хто залишився у Маріуполі? Ви казали, що маєте втрати серед персоналу.
– Ті, хто залишилися, там і живуть. Хтось нині у Старому Криму, хтось в Мєлєкіному, хто де. Про загиблих також відомо. 15-16 березня наш офіс був повністю зруйнований. Під час обстрілу у ньому переховувалися наші працівники та люди з прилеглих будинків. Тоді загинули дві наші бухгалтерки разом із сім’ями. Є поранені, є такі, що врятувалися. Дві жінки з нашого колективу змогли вибратися з-під завалів, попри великі труднощі виїхали на вільну територію і зараз продовжують у нас працювати. Але чи мають вони бажання про це згадувати, треба спитати у них.
– Як розпочалася робота на новому місці? Чи допомагає вам «Карітас України», бо ви, здається, чи не єдиний підрозділ, який сам є переселенцем?
– Організаційно стартувати було не важко, ми були згуртовані і мобілізовані, знали, що треба робити і як. Наші штатні працівники займаються тими ж справами, що і в Маріуполі. Бо напрямки діяльності не змінилися, інший тільки регіон надання допомоги. Єдине, що у Маріуполі у нас була здебільшого соціально орієнтована робота, а зараз – гуманітарна. Раніше ми навчали, консультували, надавали медичну допомогу, а зараз роздаємо продуктові набори та облаштовуємо місця тимчасового перебування переселенців – купуємо для шелтерів пральні машини, сушарки, морозильні камери та холодильники, кухонне приладдя, надаємо білизну та теплі ковдри, одяг та взуття – все, що необхідно.
Щоб ми могли все це робити, «Карітас України» залучив значні кошти на великий мультифункціональний проєкт – Emergencyappeal. Він має багато компонентів, у ньому беруть участь усі локальні «Карітаси», щоб разом створювати умови для перебування переселенців із зони бойових дій. Також ми продовжуємо співпрацю з DRC, чеською благодійною організацією з Острави, багато наших гуманітарних проєктів має підтримку з Польщі. Допомога надається переселенцям із будь-яких міст та містечок України, не тільки маріупольцям.
Попри те, що у нас почала працювати велика кількість нових людей і ми залучаємо місцевих мешканців, які мають час та бажання допомагати, 95% нинішнього складу працівників – переселенці. Це переважно люди, які евакуювалися з Маріуполя, Бердянська, сіл Приазов’я. «Карітас України» надав нам грошову допомогу на оренду офісу і квартир. Ця допомога одноразова, розрахована на місяць, далі будемо отримувати зарплату і сплачувати самі. Житло обходиться дорого, але ми маємо виходити з обставин, у яких опинилися.
– Що далі?
– Ми вже нікуди не поїдемо, Черкаси – наша крайня локація. На заході країни багато «Карітасів», тож ми працюємо тут, чекаємо на деокупацію і повертаємося назад до Маріуполя. Такі маємо плани. Віримо в нашу Перемогу, іншого виходу нема.
Ірина ГОРБАСЬОВА/Громада
ЩО ЩЕ ТРЕБА ЗНАТИ ПРО РОБОТУ «КАРІТАС МАРІУПОЛЬ»?
– Чи надається допомога тільки маріупольцям?
– Ні. Ми працюємо із переселенцями з усіх регіонів, постраждалих від війни.
– Яку допомогу ви надаєте?
– Насамперед гуманітарну (продукти і гігієна), а ще юридичну, психологічну та інші види допомоги, спрямовані на адаптацію та соціалізацію. Також створені та працюють соціальний гардероб та дитячий простір.
– Яким категоріям надається гуманітарна допомога?
– Перелік може змінюватися, але зазвичай це:
- багатодітні родини,
- самотні батьки,
- вагітні та жінки з дітьми до 2-х років,
- особи з інвалідністю, важкохворі,
- особи похилого віку старше 65 років.
– Як часто можна отримувати гуманітарну допомогу?
– Один раз на місяць.
– Чи можна отримати допомогу поштою?
– Ні.
– Як відбувається реєстрація?
– Зареєструватися можна тільки у нашому телеграм-каналі. Там публікується форма на реєстрацію, а також списки-запрошення на кожен день. Щодня ми реєструємо 100 родин.
– Як вас знайти?
– Вулиця Надпільна, 261 у Черкасах.
Працюємо з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 16:00.
Якщо лишилися питання, телефонуйте.
☎️067 623 52 21
☎️095 488 81 94