Добропільський активіст Володимир Орос з початком повномасштабного вторгнення був змушений закрити соціальний бізнес на Донеччині, але продовжує допомагати людям та розвивати суспільство — тепер вже в Одесі.
Ідеї для вигоди та суспільної користі
Якщо людина обирає для себе шлях соціально відповідального бізнесу, часто вже неважливо, в якій конкретній сфері вона буде реалізуватися. Попри звичні твердження про необхідність вдосконалення виключно «вглиб», сучасні реалії часто потребують гнучкості. Яка і дозволяє пробувати себе у різних справах, при тому кожний крок обов’язково додає не тільки трохи досвіду тобі, а й певну частину світла, креативу та добра — всім…
Відоме у Добропіллі арт-кафе «Тролейбус», де подавали смачну піцу, але не пропонували звичне пиво, довелося закрити ще на початку 2020 року, коли розпочалася епідемія ковіду. Володимир Орос, який придумав концепцію місцевого простору та об’єднав навколо себе творчу молодь шахтарського містечка, зізнається: було неймовірно шкода відмовлятися від цього проєкту. У місті вже встигла прижитися ідея зібрань не на алкогольні вечірки, а задля участі в інтелектуальних іграх, творчих майстернях чи літературних читаннях. «Тролейбус» також надихав добропільчан мандрувати, пізнавати світ і повертатися у рідне місто з приємними враженнями та тролейбусними квитками з різних країн до символічної колекції, яку почали збирати в арт-просторі. Але бізнес, хоч і соціальний, має свої закони і, на жаль, він не витримав випробування пандемічними обмеженнями.
— Його місце посіла равликова ферма, яка відпрацювала два сезони та, окрім досвіду, надала підґрунтя для розвитку цього бізнесу у майбутньому, — розповідає Володимир. — За два сезони вдалося ознайомитися з нюансами технології вирощування та зберігання равликів, приготування готових страв та їх продаж, а також трохи спробувати розвинути кулінарний туризм: на просторах «Панської Садиби» у селі Зеленому на Добропільщині вдалося провести кілька культурно-освітніх заходів, де учасників пригощали равликами та стравами місцевого виробництва.
Таке захоплення Володимира «природничою» тематикою з’явилося не на порожньому місці. Ідея його першого власного проєкта «ДУБcrossing» виникла ще навесні 2010 року, коли він прогулювався парком народного музею в Пироговому і знайшов жолудь, який вже почав пускати коріння.
— Це був перший дуб, з якого все й почалося… Я посадив його в горщик для квітів у Добропіллі, а через рік у ґрунт… І далі вирішив, що це може бути цікаво — збирати жолуді з історичних місць всього світу або отримувати їх від цікавих людей. Дуби ростуть всюди, жолуді легко збирати, зберігати та вирощувати.
До речі, цей проєкт продовжує існувати у різних містах України, за останній рік висаджені десятки «жолудів Перемоги».
Війна змінює
Протягом 2021 року Володимир разом з колегами з інших громадських організацій Добропілля створював громадський простір RеPost, який мав стати освітнім центром для організації різних заходів для мешканців Добропілля.
— Нам вдалося провести ремонт та облаштувати всім необхідним, але війна внесла свої корективи, — каже Володимир.
Ще в середині лютого 2022 року у RePostі запрошували на майстер-клас з надання власного дизайну текстильним виробам. А наразі цей простір використовується як гуманітарний центр, де надають консультації місцевому населенню та переселенцям.
Усіх своїх равликів Володимиру довелося розпродати, виробництво звернути, бо для його транспортування необхідні були кошти та місце, яких на той момент не було. Наразі він дещо співпрацює з фермерським господарством «ДИОСА» у селі Чистоводному в Одеській області, де планує відновлення виробництва, а також розвиток зеленого туризму.
— Я ще з 2020 року працював з Одесою у різних проєктах, тож частково життя було розділене між Добропіллям та Одесою. У знайомого звільнилася квартира і ми з дружиною вирішили переїхати… 22 лютого.
Одеса зустріла афішами концертів на березень 2022 року. І подружжя нових одеситів вже думало, який з них обрати першим. Але вранці 24-го їх розбудили вибухи та дзвінки батьків
— За цей рік ми кілька разів їздили до Добропілля до батьків та друзів, які там залишились. І це надає сил рухатися далі та працювати на спільну Перемогу.
Одеська історія
Володимир ще у січні подав своє резюме на декілька вакансій в Одесі, але у лютому всі вони стали неактуальними. Разом з Євгеном Шляхтіним, який ще у 2014 році переїхав сюди з Луганщини, він почав шукати, чим можна бути корисними у волонтерських центрах. Активісти почали з роздачі гарячих обідів на залізничному вокзалі, куди приїжджало багато людей зі Сходу та Півдня— хтось з них залишався в Одесі, а хтось їхав далі у Молдову чи на захід України.
— Потім до нас звернулися донори, з якими ми працювали на Донеччині ще з 2014 року, і запропонували допомогу для місцевих жителів і ВПО. Так ми створили мережу гуманітарних штабів шахтарських міст Донецької області, куди увійшли декілька громадських організацій. Нашу діяльність підтримав EED. Завдяки підтримці PIN та ACTED нам вдалося допомогти продуктовими наборами, засобами гігієни, ліками людям, які постраждали від бойових дій на півдні країни
А у червні Володимир познайомився з командою громадської організації «Моє Місто», діяльність якої була дуже схожою з діяльністю організації, яку він колись створив у Добропіллі. Зараз він працює тут грантовим менеджером: допомагає іншим організаціям та ініціативним групам залучати ресурси на їхні соціальні проєкти. Бо, вважає, війна довела, як важливо підтримувати не тільки окремих людей, а й представників соціального бізнесу.
— Гадаю, зараз багатьом українцям стало відчутно, як можуть поєднуватися бізнес і соціальна допомога. Адже більшість гуманітарних центрів були створені на базі бізнесів, багато ресторанів почали годувати ВПО та ТРО, вчитися залучати кошти донорів на гуманітарну допомогу та багато чого іншого.
На початок 2023 року Володимир з командою підготував Акселератор для команд «Генератор ідей» і спільно з партнерами із Львівщини почав навчати молодь та волонтерів, як свою ідею втілити в життя і де взяти на це ресурси. На платформі постійно можна підтримати цікаві ініціативи або подати свій проєкт на залучення коштів.
Наразі активісти провели два великих хакатона у Львові та Одесі. Команди з областей зустрілися, щоб разом генерувати ідеї інтеграції переселенців до приймаючих громад. Об’єднання зусиль та створення спільнот, пояснює Володимир, це головний меседж від організаторів хакатонів.
Песики, їжачки та інші тваринки
До Одеси Ороси приїхали разом зі своєю чотирилапою родиною. У перший день у новому місті вони відсвяткували день народження Бімби — песика такси.
— Бімба з Жориком вже неодноразово з нами мандрували, їм навіть подобається цей процес. А Жорик — це… їжак! Моя дружина ще минулої осені знайшла їжачка, в якого була поламана лапка, і виходила його. Але полювати самостійно він не міг, тому зимував з нами і навіть вже один раз приїздив в Одесу на море. Тепер він став одеситом…
Війна дуже вдарила по братах наших менших, багато хто залишився без дому і без хазяїв. Тож разом з колегами Володимир вирішив модернізувати проєкт з адопції безпритульних тварин GladPet (https://gladpet.org ), завдяки якому щороку близько 1000 тварин знаходять свій дім. Також надаються безплатні ветеринарні консультації.
— Плануємо зробити сайт двомовним для залучення міжнародних благодійників, які можуть підтримати безпритульних тварин як в самій Україні, так і забрати їх до себе закордон, — розповідає про плани Володимир. — Задля популяризації адопції та бережного ставлення до тварин також хочемо залучати в амбасадори проєкту лідерів думок в Україні та в усьому світі.
Актуальна зараз мета — залучити до такої діяльності Хоакіна Фенікса, як людину, котра все своє життя присвятила збереженню природи та гуманному ставленню до тварин. Тож активісти просять: якщо хтось в Україні має його контакти, вони б залюбки спробували використати механізм «шести рукостискань».
Єлизавета ГОНЧАРОВА/Громада