Незвичний триденний тренінг з безпеки для медійниць відбувся у селі Хрінники на Рівненщині в останні вихідні літа. На нього були запрошені журналістки з Рівного, Луцька, Тернополя та їхні колежанки з Донеччини та Дніпропетровщини, змушені покинути домівки через війну. Але запрошені не самі, а разом з дітьми.
ВЧИТИСЯ РАЗОМ З ДІТЬМИ
Тренінг організував Центр журналістської солідарності, який працює у Луцьку з 15 серпня. Він надає медійникам допомогу у пошуках житла, за необхідністю забезпечує технікою та затишним робочим місцем, а також пропонує нові можливості з професійного та особистого розвитку.
За словами координаторки Центру Наталії Пахайчук, ідея проведення тренінгу для журналісток з дітьми належить голові Незалежної медіапрофспілки України Сергію Штурхецькому. Він запропонував саме такий формат, адже жінкам набагато складніше вибратися на тривале навчання і залишити вдома дітей, особливо коли ті маленькі.
У спортивно-оздоровчому комплексі «Чайка», розташованому на живописному березі Стиру, маленькі учасники тренінгу просто відпочивали на природі, а підлітки долучилися до занять з дорослими. Всі разом збирали тривожні рюкзаки, дізнавалися, навіщо потрібне кресало та для чого сірники обробляють парафіном, навчалися прийомам самозахисту, пересувалися по-пластунськи у бронежилетах та касках, а також майже на практиці відпрацьовували ситуацію, коли у приміщенні розірвалася граната.
ЗНАДОБИТЬСЯ І ДЛЯ ВІЙНИ, І ДЛЯ РОБОТИ
– Сергій Штурхецький запросив тренерів Георгія та Руслана, які ще з часів акції «Україна без Кучми» професійно займаються питаннями безпеки журналістів та громадських активістів. Вони пройшли не один вишкіл, зараз зосереджені на підготовці мобілізованих, представників територіальної оборони, – розповіла організаторка тренінгу.
Тренери акцентували увагу саме на практичному відпрацюванні поведінки у складних ситуаціях та в умовах бойових дій. Зокрема вони тренували учасниць безпечно падати на землю під час обстрілів, правильно поводитися під час зйомки на відкритій місцевості або вулицях прифронтових міст.
– Журналістів не готували до повномасштабної війни. Звісно, для них раніше проводили тренінги з цифрової безпеки, стратегії поведінки, але як сховатися від обстрілів, ніхто не розповідав. Принаймні на регіональному рівні такі тренінги не проводилися, – каже Наталія.
Вона й сама на подібному тренінгу була вперше. Найкориснішими для неї стали заняття із самозахисту, де тренери вчили відточувати певні навички до рівня рефлексу. Це важливо, бо не завжди є час подумати, іноді треба діяти дуже швидко. Адже, окрім ризику потрапити під обстріл під час підготовки фронтових репортажів, журналістки стикаються і з іншими небезпечними ситуаціями, пов’язаними з професійною діяльністю. Йдеться про напад, побиття, погрози фізичною розправою.
– Цікаво було почути, як поводитися у натовпі, особливо в умовах, коли тебе намагаються виштовхати або відтіснити. Колись мені довелося побувати у подібній ситуації: на мітингу мене дуже професійно відтіснили від мікрофону, аби я не ставила оратору незручних питань. Тепер знаю, як цьому запобігти. Можливо, потрібно знайти час та можливість регулярно тренуватися з прийомів самозахисту, – вважає тепер Наталія.
ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ ОМАНЛИВЕ
Журналістка з Донеччини Галина Помазан за освітою – медична сестра. Свого часу вона працювала у реанімації, у 2015-2017 роках допомагала людям на лінії розмежування у складі міжнародної медичної гуманітарної організації «Лікарі без кордонів». Тож на безпекових тренінгах була неодноразово, але подібний відвідала вперше. До речі, Галина приїхала з двома доньками і каже, що навряд чи потрапила би до заходу без дітей. Малеча була під наглядом вихователів, тож мати могла не перейматися та присвятити час отриманню практичних знань.
– Було багато незвичної, але корисної практики. Виявляється, до цього я ніколи на падала, не повзала та не плигала так, як це варто робити під час небезпеки. Наприклад, коли відбувається авіа або ракетний удар, треба не просто впасти на землю та закрити вуха руками, а важливо згрупуватися та піджати живіт, аби він не торкався землі, – ділиться враженнями Галина.
Зацікавили її і поради зі збирання тривожного рюкзака. У багатьох з нас він зібраний ще з лютого, проте не всі знають, що сірники у ньому варто замінити кресалом, спеціальними сірниками для розпалу каміну або звичайними, але обробленими парафіном – аби не підвели у сиру погоду. Ліхтарик має бути потужним і масивним, аби ним можна було вибити скло у приміщенні. А запасний комплект теплого одягу і вода – взагалі чи не найголовніше.
– Втім, за словами тренерів, ми живемо в урбанізованому світі, тож якщо у людини є з собою вода, документи та гроші, все решту вона може знайти, навіть коли не встигне схопити тривожну валізку або загубить її.
Ще журналістку вразила ситуація з петардою, яка вибухнула неподалік від учасників тренінгу, коли вони цього не очікували. Петарда імітувала вибух гранати і виявилося, що ніхто не знав, як правильно реагувати на цю несподіванку.
– Це ще раз показує, що наше відчуття безпеки оманливе. Коли півроку живеш у тилу і не чуєш поруч вибухів, то перестаєш відчувати війну, навіть коли виють сирени тривоги. А це небезпечно, треба бути завжди готовим до будь-якої загрози. Треба тримати себе у тонусі і розуміти, де і як швидко треба реагувати, – розмірковує жінка.
Наразі Галина хоче додатково відпрацьовувати прийоми самооборони та навчитися правильно поводитися у ситуації, коли потрапляєш під обстріл з дитиною або людиною, яка панікує.
На її думку, подібні тренінги необхідні для медичних працівників по всій країні. Такі навчання будуть також корисними для енергетиків та комунальників, тобто тих людей, які можуть потрапити під обстріл під час виконання професійних обов’язків.
Ірина ДІМІТРОВА/Громада
Фото Наталії Фесик та Ірини Кудрі