Володимир ЄЛЕЦЬ — громадський активіст з Торецька, який з першого дня повномасштабного вторгнення служить у роті тероборони Бахмутського району. До того ж продовжує опікуватися й «мирними» проєктами — громадською приймальнею Української Гельсінської Спілки з прав людини та громадськими організаціями у Торецьку. Одну з них — «Твоє нове місто» — він створив та розвивав останні роки. В іншій — «Ініціативна молодь українського Нью-Йорка» — бачить спільноту майбутніх активістів громади.
У кожного свій час до змін
Син шахтаря та етнічний поляк Володимир Єлець зізнається: на його патріотичний світогляд вплинули події на Майдані. Бо раніше він не дуже цікавився тим, що відбувається у державі, і тим більше — не втручався у життя громади та не занурювався у суспільні проблеми. Каже, що вважав за потрібне відправити сина вчитися до Європи та й самому подекуди працювати закордоном, бо не дуже вірив у можливі зміни в Україні. Але з 2014 року відчувши потребу долучитися до рішучих змін зокрема у рідному Торецьку, Володимир вже не розумів, як жив до цього. І став одним з найпринциповіших активістів області, від якого діставалося чи не всім чиновникам та можновладцям, котрі заважали змінювати український Схід. Та, звісно, від проросійських земляків.
— Взагалі я вважаю дивом те, що вижив. Я зараз не про постійні волонтерські поїздки на лінію фронту, яка у нас була прямо за містом. Тодішнє місцеве середовище сприймало мене однозначним ворогом. Мені погрожували та навіть спалили волонтерське авто, — згадує Володимир. — А тепер, розумієте, шахтарі зі мною в одному окопі. Вони біля багаття за щирими розмовами зізнаються: ось тепер ми будемо контролювати владу, не чекати «гарного мера», а брати відповідальність за порядок у власному місті, області, країні. Тож у кожного свій час для змін. І це добре. Вважаю, що Донбас зразку 2014 року і 2022 року — це зовсім різні за ментальністю регіони.
Володимир з друзями з волонтерської спільноти ще 2018-го підписали контракти як члени тероборони. 16 лютого цього року вони всі разом прийшли до військкомату Торецька — було, каже Єлець, відчуття, що ось-ось почнеться. Але їх лише двічі викликали на стрільби, і тільки раз — на зустріч, де пояснили, що за алгоритмом чоловіки мають самостійно дістатися Бахмута. Тоді Володимир так і не отримав відповіді, як це робити без транспорту і без зброї, якщо воєнні дії вже відбуватимуться на території громади. Але саме за цим алгоритмом вони були змушені діяти вже 25 лютого, коли настав час «Ч».
— Мабуть, за мою непокірливість мене несподівано приписали до Мар’їнського батальйону тероборони — а це взагалі дуже далеко. Але в цей же день мою справу все ж знайшли, і я опинився у Бахмутській роті тероборони. Відтоді отримав зброю та перебуваю на службі.
На жаль, охороняти рідний Торецьк йому та побратимам поки не довелося: Володимир стверджує, що підрозділів тероборони, яка підпорядковується саме Збройним силам України, у місто поки що не заведено. Його роту відправили під Суху балку — це територія вже за містом, де зібрали тих, хто добре знає місцевість.
— Спеціально взяв кілька годин звільнення, щоб 21 липня заїхати до Торецька. Записав відеозвернення — привітав місцевих мешканців з Днем звільнення. Для мене це один зі знакових днів у сучасній історії міста. Але, на жаль, цього року це чомусь не стало приводом: навіть на міських онлайн-платформах не було офіційних привітань та звернень.
В окопах поруч — шахтарі та активісти
Володимир Єлець — саме той громадський діяч, який незручний для будь-якої влади. І війна, вважає він, не привід припинити ставити незручні питання відповідальним особам. Через це і зараз часто має проблеми, про які щиро розповідає вже у шпиталі Франківська, куди потрапив з акубаротравмою.
До слова, у Франківську волонтери зустріли Володимира наче рідного: за роки роботи громадської організації «Твоє нове місто» друзі у нього з’явилися у кожній області України.
— Поки не знаю, коли буде повернення на фронт. Бо погано гояться барабанні перетинки — в мене ж діабет другого типу. Під час вибуху повернувся правим боком — то там травма більше. Ліки, які приймав багато років, згоріли в автівці, коли влучило в усі наші машини. Тому кілька тижнів їх не приймав, бо не було можливості знайти — після такої перерви лікарям і це зараз доводиться виправляти, — каже Єлець.
За його словами, у теробороні району багато людей з Торецька — понад пів сотні. Є серед них шахтарі, які ще кілька років тому були налаштовані щодо України демонстративно нейтрально, якщо не негативно. Але ж як передали у роту червоно-чорні шеврони, то шахтарі просили саме їх. Тож Володимир сподівається, що вони нарешті побачили, чим є насправді «руський мір». І пішли захищати Україну свідомо.
— Для мене, шахтарі — це особлива категорія мешканців Торецька. Тому це дуже показова та важлива зміна. Взагалі, добре, що у теробороні достатньо досвідчених хлопців. Наш командир служив у ССО, був комісований, але з лютого став добровольцем. Є ті, хто воював протягом цих восьми років, і з їхньою допомогою ми підійшли до боїв більш-менш підготованими. Під час служби постійно зустрічаюся з «колегами» з громадського сектору — з Борисом Дончанином, Максимом Потапчуком. Трохи розминулися зі Стасом Федорчуком, який був зовсім поруч. Тож, як бачимо, більшість громадських активістів Донеччини зараз воює.
Його рота тероборони вже прийняла кілька потужних боїв. Зокрема, 31 липня відбулося стрілкове протистояння, після якого офіційно зафіксували 20 ворожих загиблих. Але наші теж мали втрати: один тероборонівець загинув, двоє були поранені.
— А потім ми потрапили під 12-годинний обстріл САУ, лежачі у траншеї. Не могли навіть підняти голову, щоб чинити опір. А позаду — Бахмут, — згадує Володимир бій, в якому він отримав травму. І з сумом додає: — Один з моїх побратимів, з яким ми разом йшли на службу, загинув саме тоді, коли мене контузило… Загалом тільки за тиждень на наші позиції прилетіло більше тисячі снарядів. Ми навіть порахували: на кожного — понад 40 снарядів. Ми стали у густу посадку, а коли йшли — лишилося чисте поле, через обстріли.
Волонтерська історія, що подовжується з часу «Ч»
Володимир досі є формальним головою Торецької приймальні Української Гельсінської Спілки з прав людини. Але на лінії фронту просто немає часу та доступу до інтернету, тож зізнається, що просто спілкується зі своїми підлеглими. Зараз вони займаються документуванням воєнних злочинів. Через небезпеку приймальню у Торецьку довелося зачинити, але юристи працюють онлайн та телефоном.
Єлець по праву має пишатися історією однієї з найпотужніших громадських організацій Донецької області «Твоє нове місто». Разом з однодумцями вони провели чимало заходів, які стали передумовою змін в Торецьку. Через вторгнення культурні заходи припинилися – зокрема, довелося відкласти кілька проєктів «Захід—Схід», що мали розпочатися з березня. Натомість з лютого на базі організації створено волонтерський центр, який займається допомогою військовим та цивільним. Для цього залучають дружні організації з Дніпра, Львова, інших країн. Цивільним завозять ліки та питну воду, військовим — обладнання, смаколики.
Про своїх молодих земляків — громадську організацію «Ініціативна молодь українського Нью-Йорка», яка об’єднала студентів та школярів з прифронтового селища під Торецьком, Володимир з теплою посмішкою каже:
— Найцінніше, що ми показали приклад, що так можна. Розкритий потенціал молоді — ось справжній результат нашої роботи.
— Ще у 2019 році п’ятеро молодих людей зібрались на каву у місцевому кафе і з’ясували, що усі хочуть залишитися жити у рідному селищі, — згадує керівниця ГО Христина Шевченко. — Так, є певні проблеми, але їх можна розв’язати. А для цього необхідна сильна та дружня громада. Тож вирішили згуртовуватися.
Далі було багато заходів для об’єднання громади – від свята Івана Купала, на яке завітало понад пів тисячі місцевих мешканців, до повернення зрадянізованому Новгородському історичної назви — Нью-Йорк. Молодь взяла на себе розповсюдження інформації щодо цієї ініціативи. Писали у соцмережах, знімали відео, надсилали народним депутатам, навіть подарували пряник з Нью-Йорком на мапі України президенту Зеленському. Дуже раділи, коли Верховна Рада проголосувала за відновлення історичної назви.
У березні та квітні замість того, щоб будувати футбольний корт для дітей (такі були плани) молоді ньюйоркці допомагали місцевим жителям, паралельно були на зв’язку із захисниками. Знаходили та передавали турнікети, бронежилети, прилад нічного бачення, форму, одяг. Пекли печиво, купували продукти та смаколики.
Згодом члени організації були вимушені евакуюватися, але оборонцям допомагати продовжують. Христина каже, що нещодавно організація долучилася до збору коштів на авто для підрозділу Володимира Єльця та його побратимів. Також спромоглися започаткувати лінійку одягу «Український» і продають наразі кепки, екоторби, футболки, браслети з бісеру.
— Кошти збираємо на закриття запитів від військових. Запитів багато. Зараз збираємо на 5 комплектів форми. Мрії про повернення на український Донбас надають сил та наснаги кожного дня працювати, шукати, допомагати. Зараз в організації нас 22 людини, усі місцеві. Це молодь, яка вірить у перемогу над ворогом. І сміливо говорить і доводить, що Донеччина була, є і буде українською.
P.S. А необхідну суму на автівку для Бахмутської роти тероборони волонтери вже зібрали. Тож побратими Володимира Єльця скоро будуть «на колесах». Бо їхня перша машина — старенький «Жигуль», якого ще у травні теж надали волонтери, згорів влітку під час обстрілу.
Єлизавета ГОНЧАРОВА/Громада