Поки Збройні Сили України виборюють кожен клаптик української землі на полі бою, українська влада вважає, що не варто затягувати із розробкою конкретних планів дій щодо тимчасово окупованих населених пунктів після їх звільнення. Адже вже зараз необхідно надавати сигнали людям на територіях, які ми будемо розбудовувати у процесі деокупації.
ВЖЕ ЗАРАЗ
Саме від принципу «робимо усе, що можна зробити вже зараз», відштовхується Верховна Рада у питаннях відновлення після Перемоги.
– Такого досвіду немає в жодної країни світу. Отже, ми не можемо використовувати усталені практики. Їх просто немає. Ми маємо формувати свій власний досвід, – наголосив перший заступник голови Верховної Ради Олександр Корнієнко на форумі «Перші кроки після деокупації», який відбувся на початку червня.
Тож, вже зараз всі обласні військові адміністрації, які мають у своєму складі тимчасово окуповані території, розпочали роботу з розробки стратегічного плану дій від першого дня після звільнення до 5-10-ти років наперед.
Ця підготовка відбувається не в публічній площині. У Запорізькій військовій адміністрації нам взагалі відмовились коментувати її хід, посилаючись на безпекові причини.
А ось в Донецькій військовій адміністрації зазначили, що дійсно працюють – одразу за десятьма напрямками, починаючи від безпеки, інформаційної складової, соціальної допомоги і аж до розвитку економіки.
– Досвід відновлення української влади на деокупованих територіях Донеччини, зокрема на Лиманщині та у Святогір’ї, дає нам розуміння, які нагальні проблеми доведеться вирішувати. Звичайно, ми повною мірою усвідомлюємо, що на територіях, які знаходилися під впливом російських окупантів з 2014 року, ситуація буде значно складнішою. Але для нас це привід ретельніше продумати кожен свій крок. І ми вже працюємо нам створенням реального – покрокового – плану дій, – розповів у коментарі «Схід NОW» очільник Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко.
Військовим адміністраціям Луганщини і Донеччини буде набагато складніше впоратися зі усіма викликами, про які йдеться. Бо їм практично доведеться розробляти не одну, а одразу дві стратегії – для населених пунктів, окупованих дев’ять років тому, і для міст та селищ, які потрапили під окупацію після 24 лютого 2022 року. Тож і влада, і міжнародні партнери розуміють, що швидкого відновлення місцевого самоврядування на Сході не буде.
На думку голови підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Комітету ВР України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Віталія Безгіна, військові адміністрації для окупованих територій треба створювати вже зараз, до деокупації. Після Перемоги ці ВА будуть перетворені на ВЦА – військово-цивільні адміністрації. А от коли проводити вибори на деокупованих територіях, потрібно буде визначатись окремо, вважає пан Безгін. Причому для різних міст та районів терміни існування без органів місцевого самоврядування можуть бути різні.
В ЕКЗИЛІ
А поки військові адміністрації в більшості окупованих міст ще не створені, представники громад «в екзилі» працюють над розробкою локальних стратегій відновлення своїх міст після деокупації.
Так, проєкт Mariupol.Reborn вже має готову частину щодо першочергових кроків після повернення у місто. За словами заступника міського голови Михайла Когута, є чіткий план, що влада буде робити у перший день, тиждень та місяць після деокупації – відновлювати комунальні мережі. А далі на порядку денному – більш тривалий процес розробки довгострокової стратегії із залученням громади. Бо питання, яким має бути місто у майбутньому, неможливо вирішити кулуарно в кабінетах.
Приблизно за тією ж схемою працює і команда тимчасово окупованого Мелітополя.
– Я особисто не хочу повертатися у таке місто, яким Мелітополь був до окупації. Я хочу повертатися у місто, яке стане кращим, ніж було. І над цим ми працюємо, – каже мер міста Іван Федоров.
Він презентує три етапи стратегії відновлення Мелітополя: план першочергових дій одразу після деокупації (розрахований, як і в Маріуполі, на 30 днів), програму деевакуації, адаптації та примирення людей (і допомога спецслужбам України у притягненні до відповідальності колаборантів), а також стратегію економічного розвитку.
Звісно, жодних універсальних моделей для визволених українських міст бути не може. Адже дуже різні вихідні дані: термін окупації, ступінь руйнувань, кількість населення (в деяких містах взагалі воно відсутнє).
Але є дещо, що буде об’єднувати всі деокуповані міста, незалежно від деталей – це питання безпеки. Про це каже Галина Балабанова, яка представляє маріупольську волонтерську спільноту «Халабуда», минулого року релоковану до Черкас.
Активісти «Халабуди» до війни реалізовували проєкти з розвитку громадянського суспільства, малого та середнього бізнесу. І власне продовжують займатися цим і зараз. Тож до питань майбутнього залучення громади до відновлення міста вони дотичні.
– Після першочергових необхідних кроків – розмінування території і забезпечення першочергових потреб, постане більш широке питання безпеки – як зовнішньої, від російської федерації, так і всередині громади, де буде купа зброї та нестабільних в плані агресії людей. Тут, гадаю, треба створювати поліцейські та громадські патрулі і працювати в форматі комʼюніті полісінг, – вважає Галина.
За її словами, без залучення фахових людей із громадського сектору і бізнесу питання відновлення вирішити не вдасться. Але вона не має готової відповіді, як заохочувати людей залучатися, де брати кадри на реалізацію відбудов і стратегій.
Про брак кадрів говорить і голова кризового медіацентру «Сіверський Донець» Олена Ніжельська:
– Думаю, що для так званих староокупованих територій буде набагато гостріше стояти не питання відновлення, а проблема «повернення» людей, які дев’ять років жили під інформаційним впливом рф. Виросло вже покоління молоді, яке не бачило української влади. Тому саме це буде найскладнішим. Знаю точно, що у Луганську є проукраїнські люди, які чекають на повернення України і на яких українська влада може спиратися після деокупації. Але таких людей небагато, і це також правда. Тож влада має готувати резерв фахівців, які зможуть зайти на деокуповані території і швидко включитися до роботи.
Журналіст із Рубіжного Олексій Артюх, редактор видання «Трибун», вважає, що наразі важливо не те, скільки людей будуть зустрічати українську армію з прапорами, а скільки людей вирішать після Перемоги повернутися на Схід:
– Саме ці люди, які будуть повертатися, і мають обіймати керівні посади і очолювати відновлення української влади на деокупованих територіях. Питання в тому, хто саме буде повертатися і скільки тих людей. Я нещодавно розмовляв з жінкою із Рубіжного. У неї знищена квартира, але вона все одно каже, що повернеться попри все, одразу, як тільки звільнять її рідне місто. Вона просто хоче додому. Але все ж таки важливо створити умови для повернення. Ми маємо шанс не просто відновити міста, а зробити їх кращими, ніж вони були.
– Звісно, люди хочуть повертатися туди, де прожили багато років. Проте якщо у звільнених містах не буде роботи, то і повернення втратить сенс, – зауважує Олена Ніжельська.
Саме тому європейські організації пропонують українському бізнесові грантові програми з навчання із взаємодії з міжнародними донорами для пошуку грошей. Важливо вже зараз підготувати бізнес до роботи у нових обставинах. Бо лише за умови, що запрацює економіка, будуть жити і поранені міста Сходу.
Галина Балабанова, координаторка вільного простору «Халабуда» (Маріуполь – Черкаси):
– Першочергові кроки, які мають бути здійснені після звільнення Маріуполя, бачу такими:
- Забезпечення безпеки в широкому контексті цього слова.
- Перехідне правосуддя, критерії для якого мають вже створюватися із залученням профільних громадських організацій. Найгостріше, що бачимо зараз, як будемо визначатися, колаборант чи ні, отримав паспорт росії за бажанням чи примусово тощо. Попередній досвід Другої світової для нас просто нерелевантний, треба вже бути готовим та створювати нові процедури і критерії.
- Соціальна згуртованість та порозуміння. Влада і знову ж таки громадський сектор мають навчати величезну кількість медіаторів та просто людей, які можуть впоратися із конфліктами та напругою у своїх громадах, навіть просто на вулиці. Атомізація суспільства тільки погіршуватиметься через різні досвіди і травми.
- Контроль над залученням і розподілом коштів та прозорістю їхнього використання. Тут важливо, щоб влада була не просто прозора, як в минулому рейтингу Трансперенсі (сміється – ред.), а готова до присутності реальних представників громадськості у комісіях, дорадчих органах тощо. Класно, якщо у них ще й право вето буде. Важливо розуміти, звідки гроші, а не лише, куди вони та як витрачені.
- Реакція на демографічні виклики та розв’язання питання притоку робочої сили (не лише української) до зон активної відбудови.
Ганна САВЧЕНКО