У серпні 40 пластунів з Донеччини майже два тижні були працівниками Агенції «Жовтий підводний човен». Виконуючи замовлення, які щодня надходили до Агенції, діти вчилися віднаходити у собі суперсилу. А надихали їх на це приклади відомих історичних постатей та літературних героїв.
Організували табір на Франківщині вихователі авдіївського куреня «Княгині». Вони зібрали пластунів з усієї Донеччини, які через війну роз’їхались Україною, проте не припинили спілкуватися.
Наче стук серця
Після початку повномасштабної війни пластуни продовжували проводити сходини (пластові заняття – прим. ред.) онлайн і робили це навіть частіше, ніж раніш – три рази на тиждень. А потім з’явилась пропозиція від Посольства Чехії в Україні влаштувати табори для дітей, які до того жили в Авдіївці, Краматорську, Селидовому, Вугледарі, Харкові, Добропіллі.
– Коли запропонували, у нас не було сумнівів. По-перше, ми воліли організувати дітям дозвілля. По-друге, хотіли всіх зібрати. І по-третє, для нашої команди це теж було певною реабілітацією, – каже одна з організаторок табору Тетяна Переверзєва. Разом з командою – жінками та дівчатами з Авдіївки, представницями Пласту та освітянками – вона чотири роки поспіль влаштовувала табори для дітей, популяризуючи український скаутський рух на Донеччині.
– Діти були не лише місцеві, а й приїжджали до нас з Києва та інших областей. Минулого року ми робили мандрівний табір по Лиманщині «Земля велетнів» для пластунів-новачків. І зараз це символічно, бо ми мандрували та досліджували ту Донеччину, яка наразі або окупована, або там точаться бої. Ми спілкувалися з місцевими, записували усні історії, досліджували історію і природу регіону…
Однією з умов для учасників пластових таборів є спілкування українською мовою. Як каже Тетяна, цього разу з цим не було проблем, адже виявилося, що всі діти з патріотичних родин – у когось батьки служать в ЗСУ, у когось активно волонтерять. Тож з першого дня українською між собою охоче спілкувалися навіть пластуни з російськомовних родин.
– Коли ми вперше на таборі заспівали гімн і десятки дітей одночасно поклали руки до грудей, це було як стук серця. Їх ніхто не попереджав, не просив, але вони це зробили одночасно. І такий звук: «тук»… Тиша, ліс, гори – і оце «тук»…
Суперсила «Нові знання»
Програми таборів, які Тетяна організовувала разом зі своїми подругами, зазвичай були побудовані на сюжеті певної книги, яка спонукає до роздумів – як то Біблія або «Хроніки Нарнії». Цього разу вирішили відійти від традицій та заснували Агенцію суперсили «Жовтий підводний човен». За задумом, пластуни мали стати її менеджерами. Кожен день в Агенції починався з історії про відому історичну постать або подію з історії України, а далі діти отримували завдання і виконували їх протягом дня. Саме під час виконання цих завдань вони й відшукували свої суперсили.
У команді Агенції була професійна психологиня, яка розказувала та показувала дітям, як бути допитливими та спритними, як віднайти у собі внутрішні ресурси, як використовувати свої сили.
– Кожного дня у нас було ранкове коло – нарада, – розповідає Тетяна. – Тут як директорка я оповідала про Григорія Сковороду, Андрея Шептицького, Лілію Подкопаєву та інших. Я не називала ім’я людини, а просто розказувала її історію, і діти, як правило, самі здогадувалися, про кого йдеться. І це було класно, що вони вже знають цих людей.
Суперсила «Пісня»
Ввчителька музики з Авдіївки Юлія Красік, яка теж була у команді Агенції, регулярно проводила заняття зі співу. Також Юля організувала дітей у справжній оркестр з музичними інструментами, який грав популярні таборові пісні.
«Гімном» табору стала українська версія пісні «Бітлз» Yellow Submarine.
– Чому ми взяли цю пісню? Бо коли ми приїжджаємо на «Сокіл» (пластовий табір-музей в Івано-Франківській області – прим. ред.), то таке відчуття, ніби ми занурюємось кудись далеко від того, що відбувається навкруги. В оригінальному перекладі є такі слова, що на жовтому човні ми збираємо всіх своїх друзів і починаємо грати. Діти цю пісню постійно мугикали, коли щось робили.
Другою за популярністю піснею на таборі була пісня KALUSH та Skofka «Додому».
Суперсила «Ми повернемось додому»
В один з днів роботи Агенції говорили про героїв Толкіна. У фантазійних книгах герої борються зі злом та перемагають, а потім завжди повертаються додому.
– Коли діти згадували дім, вони згадували не так, що я хочу додому, а вони переживали за своїх батьків, за тих, кого там залишили. Ми подарували кожному хустку-носовичок, з яким гобіт Більбо вирушав до своїх пригод. І діти відчули, що ми повернемося. Це, можливо, не будуть стіни, але ми обов’язково повернемося додому, бо наш дім всередині нас.
Суперсила «Молитва»
– Під час розмови про Андрея Шептицького дорослі прочитали іменні молитви, як от молитва Антуана де Сент Екзюпері «Про мистецтво малих кроків» або молитва митрополита Епіфанія за Україну та її воїнів. А потому діти самі звернулися до Бога, і здебільшого це були слова про батьків, про Україну та про нашу Перемогу.
Суперсила «Старі нові традиції»
Окрім того, що пластуни мандрували Карпатами, досліджували місцеву природу та вивчали історію України, вони не забували і про традиції Донеччини. Так на День Незалежності головною стравою святкового столу була авдіївська каша.
Пані Тетяна свого часу була ініціаторкою включення авдіївської каші до обласного реєстру нематеріальної культурної спадщини. А у квітні цього року ця каша стала єдиною стравою зі Сходу, яка увійшла до реєстру нематеріальної культурної спадщини всієї України.
– Ми вважаємо, що правильно популяризувати такі традиції через дітей, які будуть спонукати своїх мам та бабусь їх дотримуватися. Наприклад – дізнатися рецепт та приготувати авдіївську кашу.
«Сила команди» та «Я – українець»
– Через практичні вправи та спільний досвід діти усвідомили, що одна з найважливіших суперсил – це суперсила команди. Вони завжди це підкреслювали: ми команда, ми це зробили командою. І друга важлива суперсила, яку вони відчули – я українець, я цим пишаюся. Сподіваємося, що нові знання та навички, що їх діти отримали на таборі, допоможуть їм подолати всі виклики, стати сильнішими та гідно зустріти нашу Перемогу.
Олеся СВЯТИЧ/Громада