Ольга КОВАЛІНСЬКА вже тікала від «руського миру» 2014 року. Тоді маршрут був коротким – до рідного Курахового з Донецька, де прожила десять років. Спочатку навчалася там на повара-кондитера, потім працювала на приватному підприємстві. Цьогоріч, рятуючи від війни маленьку донечку, жінка опинилася вже за тисячі кілометрів від рідного дому. У селищі на Житомирщині Ольга не полишає улюбленої справи, яка стала єдиним джерелом прибутку для її родини. Вона в’яже гачком м’які іграшки, які продає через інтернет та у невеличкому сільському магазині.
Захоплення в’язанням іграшок почалося вісім років тому, коли, повернувшись до Курахового, Ольга шукала і довго не могла знайти роботу.
– Тоді у місті було багато переселенців із Мар’їнки та Красногорівки, тож з роботою було важко. Навіть офіціанткою не могла влаштуватися. Аби не сидіти без діла, почала в’язати іграшки. Спочатку це було просто захоплення. Але якось ми з мамою продавали на ринку консервацію та випічку власного виготовлення, і я вирішила спробувати продати свої іграшки, – розповідає Ольга, як хобі почало приносити прибуток.
Згодом купувати в’язаних ведмедиків, зайчиків, їжачків почали не тільки відвідувачі міського ринку. Разом із творчим об’єднанням «Берегиня», яке працювало у курахівському Центрі культури та дозвілля, Ольга відвідувала майже всі святкові ярмарки у Донецькій області. Вона продавала свої іграшки у Покровську, Краматорську, Великій Новосілці. Жителі інших міст та селищ купували через інтернет.
За словами майстрині, найчастіше в’язані іграшки люди замовляють на новорічні свята – День святого Миколая, Різдво, а також радують коханих на 14 лютого або 8 березня.
– Незвичні замовлення бувають нечасто. Як от колись мене попросили зв’язати танк. Але частіше люди замовляють репліки іграшок, які у мене вже є у наявності. Іноді просять зробити звіряток інших кольорів. Зараз популярні зайчики з жовто-блакитними сердечками. Часто замовляють сіру зайчиху у сукні. Дуже жваво розкуповують 15-сантиметрових ведмедиків із сердечками. Вони користуються популярністю на будь-яке свято.
Коли 2019 року Ольга народжувала доньку, то в’язала навіть у пологовому будинку. У січні 2022-го жінка вийшла з декрету і планувала шукати роботу. Але за місяць все змінилося.
З першого дня російського вторгнення стало дуже складно купити дитині бодай йогурт чи молоко – у магазинах виникли великі черги і напівпорожні полиці, ціни на продукти миттєво зросли у кілька разів. Припинилося водопостачання. Але найстрашнішим було не це, а відголоски обстрілів Вугледару, Мар’їнки, Красногорівки.
– Чоловік йшов працювати у нічну зміну на електростанцію, а я, коли чула вибухи, просто губилася і не знала, що робити. Чи хапати дитину і бігти ховатися у ванну кімнату, чи не варто лякати малечу?
На початку квітня жінку нажахали фото зі звільнених від рашистів Бучі, Гостомеля, Ірпеня. Було зрозуміло, що війна скінчиться не скоро, можлива й окупація. Не затягувати з від’їздом порадили знайомі. Чоловіку Ольги довелося піти з роботи, бо без нього вона не наважувалась покинути домівку.
Родичі допомогли родині Ковалінських знайти житло у невеликому селищі Житомирської області, неподалік Малина. Наразі Ольга з чоловіком, мамою та донькою живе у двокімнатній квартирі. Завдяки гостинному господареві сплачують вони лише за комунальні послуги.
Ольга впевнена, що із сусідами їй дуже пощастило. Родину тепло прийняли у селищі, принесли для донечки іграшки, пояснили, як краще дістатися міста, щоб оформити статус ВПО. Навіть навчили розбиратися у грибах, яких вдосталь у місцевих лісах. Збирати гриби для Ольги було новиною, бо на Донеччині побувати у лісі їй не доводилося.
Певний час Ковалінські приводили нове житло до ладу, а потім Ольга засумувала за рідною домівкою. Тож, коли влітку родичі з Курахового разом із речами переслали їй запаси матеріалів, жінка знову почала в‘язати, аби відволіктися.
Але продавати іграшки довго не наважувалася. Розуміла, що людям не завжди на продукти вистачає, чи звернуть вони увагу на іграшки?
– Втім, згодом віднесла декілька до місцевого магазину і попросила продавчинь допомогти з реалізацією. А через кілька днів мені зателефонували і попросили принести ще іграшок, бо попередню партію моментально розкупили, і люди почали питати, де ще можна такі придбати.
Наразі продаж в’язаних іграшок – єдиний заробіток родини. Свої вироби Ольга пропонує також через Інстаграм, Фейсбук, OLX, Шафу, Вайбер. Її замовники – жителі Києва, Кривого Рогу, Дніпра, Львова, Вінниці. А нещодавно майстриня відправила п’ять іграшок аж до Вашингтона. З Житомирської області до Америки «поїхали» зайчиха, лисиця, маленький та великий ведмедики, зайчик із з жовто-блакитним сердечком на грудці.
– Замовлення зробила дівчина, яка переїхала туди з України. Аби переслати іграшки, довелося більше двох годин провести на пошті. Для працівниці невеликого поштового відділення це був перший досвід оформлення посилки за кордон. Вона навіть затрималася на робочому місті у свій вільний час, щоб дізнатися, скільки коштує посилка, як здешевити її вартість, як правильно оформити, аби вона вчасно дісталася адресата…
Ольга визнає, що її хобі не з дешевих. Вартість матеріалів та гачків для в’язання постійно зростає. Наприклад, до лютого десять кілограмів холофайберу – наповнювача для іграшок – коштували 650 гривень, а тепер майже вдвічі дорожче. Гачок від українського виробника коштує 50-60 гривень, аналогічний китайський – вдвічі дешевше. Тож, доводиться купувати китайські та місяць чекати замовлення.
Майстриня довго працювала на старих запасах холофайберу та ниток, придбаних ще до війни. Але замовники просили кольорів, яких у неї не було, тож нитки теж довелося докуповувати.
Всю атрибутику та упаковку Ольга замовляє за кордоном, бо аналогічні товари українського виробництва коштують дорожче, а вона не хоче збільшувати вартість іграшок.
– Є у мене недорогі вироби – невеликі іграшки, в’язані брелоки, які коштують 60-70 гривень. Їх небагато. У середньому вартість іграшки висотою 15 сантиметрів стартує від 130 гривень. Є іграшки і за 200-250 гривень. Але найбільш ходові зазвичай ті, які коштують 300-350 гривень.
Після закінчення війни Ольга разом із сім’єю планує повернутися додому до Курахового та вийти на нову роботу. Проте кидати хобі, яке годує родину у скрутні часи, вона не збирається.
Ірина ДІМІТРОВА/Громада