У невеличкій Костянтинівці Сірануш АРУТЮНЯН-БОЗОЯН тепер знають майже всі. А почалося з того, що сім років тому талановита молода письменниця написала свою першу книжку «Світлячки». Під цією ж назвою завдяки невтомності авторки виросла ініціатива допомоги онкохворим мешканцям міста. А зрештою з’явилося громадське об’єднання, яке після початку нової хвилі війни перетворилося на масштабний волонтерський рух.
Особисті випробування
У цій історії справді багато світла – попри сумні і навіть трагічні сторінки. Перший благодійний аукціон, на якому ініціативна група «Світлячки» збирала кошти на лікування костянтинівців із серйозними захворюваннями, відбувся 5 січня 2016 року. А 2018 року така допомога знадобилася вже власне Сірануш: засновниця та координаторка організації, мама двох маленьких дітей сама отримала онкологічний діагноз.
— Раніше навіть рідні мене питали, коли з акцій поверталася пізно та втомлена – нащо тобі це треба, що те волонтерство дає? Але коли захворіла я і за добу мені надіслали стільки грошей, що вистачило для лікування, подібні питання вже не виникали. Бо це рятує життя, – каже Сіра, яка наразі керує організацією з Франції. Виїхати туди їй довелося на початку травня, бо навіть у безпечних районах України вона не могла отримувати потрібні дослідження та лікування.
Хвороба організаторки ледь не поставила під загрозу існування «Світлячків». Але вона ж зумовила і рішучі зміни. Дивлячись, як Сірануш допомагають сотні й тисячі людей, які до цього побачили роботу команди, активісти вирішили зробити свою діяльність ще більш масштабною та офіційно зареєструвати громадське об’єднання «Світлячки благо». Засновниками стали Сіра з чоловіком Артемом.
Тож з 2018-го акції на підтримку шкіл, лікарень, дитячих будинків не припинялися. Особливо яскравим для «Світлячків» став 2021 рік, коли гучно відбулися конкурс «Місіс молода мама Костянтинівки» та патріотичний проєкт «Top 10 Konsta». На початку 2022 року конкурс мам був запланований вже як обласний, також намічалося проведення «Фестивалю національних кухонь», де кухарі з усіх куточків регіону готували б страви представників різних етносів. А найбільшими заходами 2022 року для організації мали стати екологічні проєкти Konsta ZERO Waste, Kram ZERO Waste і Bahmut ZERO Waste. Якби не повномасштабне вторгнення…
Ми мусили це робити
— Мені було зрозуміло, що ми мусимо щось робити. Просто не маємо морального права не бути корисними, адже наша заявлена місія – привносити світло у міру сил та можливостей, – пояснює Сірануш перші відчуття того лютневого ранку.
З Костянтинівки Сіра з малими поїхала у перший же тиждень. Зізнається, що було нестерпно постійно боятися, що на голову можуть впасти бомби. З сумом каже: раніше вважала, що особиста боротьба за життя зробила її стресостійкою, а виявилося, що навпаки – має розхитані нерви. Також вона відчула, що бракує сил навіть щось пояснювати дітям та під час завивання сирен дивитися в їхні налякані очі.
— До того ж у мене з’явилася специфічна фобія через те, що маю хворобу, яка вимагає постійної підтримки ліками. Ми виїхали до Закарпаття, але життєво необхідних препаратів не було і там. Онкологічні хвороби вимагають також постійного моніторингу, який не можна пропускати. Свій моніторинг я пройшла вже у Франції у червні-липні, в Україні не знайшла такої можливості. І тоді я зрозуміла що це велика проблема для багатьох. Бо коли ти, окрім того, щоб жити в реаліях війни, ще маєш вести й особисту боротьбу з хворобою – це важко. Такі люди можуть померти не від ракети, а від того, що не змогли вчасно прийняти потрібний препарат.
Частина команди «Світлячків» залишилася у Костянтинівці, тож новим етапом діяльності організації став збір замовлень на ліки. Гуманітарні вантажі надсилали й для мешканців Києва, Чернігова, Харкова та різних міст Донеччини, але пріоритетом була і є Костянтинівка – адже дівчата та хлопці розуміють, що навряд чи їхнє маленьке місто буде в центрі уваги великих фондів.
— Заявок були тисячі. Наприклад, великим дефіцитом виявилися ліки для підтримки щитоподібної залози – Еутірокс та Л-тіроксін. Я була вражена, скільки на Донеччині людей з такими патологіями! Ми викупали препарати у великих обсягах в Іспанії та Туреччині, вибудовували логістику, доставляли.
Усі запити були підтверджені діагнозами та рецептами. Інколи люди потребували ліків, які коштували дуже великих сум, тож доводилося здійснювати точкові замовлення.
Сіра каже, що до лютого 2020 року у Костянтинівці жило близько 69 тисяч людей. Зараз за офіційними даними – 40 тисяч. Це багато, і волонтерам «Світлячків» доводиться щодня обробляти по 700 заявок від місцевих мешканців. Причому не всі обізнані, як працює громадський сектор, тому ставляться до волонтерів, як до чиновників, котрі отримують зарплатню та фінансуються з держбюджету. «У сусідів треба свердловину пробурити», – і таке можна почути у слухавці.
Штаб від тих, хто сильний
Склад волонтерів з початку війни дуже змінився. Хтось виїхав, а хтось навпаки – повернувся, як колишня мешканка Костянтинівки Оксана Ключніченко-Енрікєз, яка спочатку з Америки запропонувала за допомогою фандрейзингу збирати кошти для проєктів, а тепер колесить по Україні з волонтерськими вантажами. Під її керівництвом в організації створений відділ міжнародних зв’язків, що дозволяє залучати фінансову підтримку від закордонних друзів і конвертувати її у реальну допомогу українцям. До команди приєднались нові відповідальні та працелюбні люди — Надія, Сашко, Гюнель та інші.
— Були ті, хто морально не витримав. І я їх розумію. Бути «світлячком» дуже складно: постійно стикаєшся з важкими історіями, дивишся в очі людям, які чекають на допомогу. І це не кажучи про випадки без гепіенду, які, на жаль, теж бувають і дуже виснажують емоційно. А тепер, коли додалася війна і треба дбати про власні родини, вимагати від себе ще й виконання місії допомоги людям – це вже надважке завдання, може не вистачити ресурсу.
Зараз у штабі у Костянтинівці постійно волонтерять п’ятеро «світлячків». Ніби небагато, але коли треба розвантажувати чи видавати допомогу, збирається команда з понад трьох десятків добровольців.
Окрім ліків та предметів медичного призначення, наразі актуальні продуктові набори та предмети гігієни. Також почали завозити технічні засоби: зокрема, з Німеччини до лікарняного містечка Костянтинівки приїхала високопотужна генераторна станція, яка може забезпечувати струмом цілий район. Доставляли й багатофункціональні ліжка, спеціальні матраци тощо.
— Ми дуже вдячні «Об’єднанню українців у Каселі та околицях», яке навіть не навантажувало нас проблемою логістики – люди просто привезли із Каселя до Костянтинівки цілу фуру медичного добра. Це тоді, коли ми постійно шукаємо відчайдухів, які б погодилися везти наші вантажі на Донеччину.
Також «Світлячки» підтримують ЗСУ – за запитами закупали для захисників плитоноски, тепловізори, сонячну підстанцію, тактичне взуття та одяг. Сірануш свариться на команду, коли її підопічні їдуть «на нуль» чи у населені пункти, котрі постійно обстрілюються. Але каже, що вони, мабуть, живуть у реальності, де небезпека відчувається по-іншому.
Перебуваючи у відносній безпеці, Сіра вважає себе лише краплею у великому морі патріотичного руху. Але її активна позиція та емоційні пости, сповнені люті до ворогів, є вагомою частиною інформаційної війни, яка має донести усьому світові біль та звитяжність українців.
— Я пам’ятаю, як раніше ми дивувалися тій більшості, яка не розуміла сенсу робити щось безоплатне на благо іншим. Зараз бачу, як мільйони людей в Україні працюють на спільну мету, і ніхто вже не дивується. А у нас, на Донеччині, є подвійна необхідність бути згуртованими і сильними. Бо ми маємо не просто проблему гуманітарної катастрофи чи обстрілів – у нас високий ризик окупації. Мене якось запитали: а якщо окупують Костянтинівку, як ти будеш завозити туди допомогу? Але я вірю, що завдяки й цій силі звичайних людей – не окупують. Тож працюємо з вірою у краще!
Єлизавета ГОНЧАРОВА/Громада